ГЕОГРАФІЯ СВІТОВОГО УКРАЇНСТВА

В Російській Федерації (територія -17 мільйонів 74 км2, населення - 145,5 млн. чол.) за останнім переписом проживає трохи більше 2 млн. українців, за неофіційними даними - 4,4 мільйона українців, тобто 3 відсотки від загальної чисельності населення. Наші співвітчизники - найчисельніша національна меншина в РФ.

Складно визначити в часі початок масового переселення українців до Росії, оскільки значна частина їх проживає сьогодні на етнічних українських землях (Кубань, Донщина, Воронежчина, Білгородщина, Курщина, Брянщина).

Очевидно початком міграції слід вважати вимушене переселення давніх києворусичів у ХІ-му столітті на північні околиці Русі під тиском монголо-татар. Потім були переселення внаслідок столипінських аграрних реформ, сталінських депортацій та хрущовських азійсько-сибірських проектів (будівництво радянських індустріальних та енергетичних гігантів, БАМу тощо).

Регіони компактного поселення українців у РФ: прикордонні з Україною російські області Центрально-Чорноземного регіону, Північний Кавказ (Кубань, Дон, Ставропілля), Надволжя і Поволжя, Урал, Сибір (насамперед Тюмень), Далекий Схід.

Наші співвітчизники - активна частина російського суспільства. Вони успішно адаптувалися до знайомого з радянського спільного життя в СРСР соціально-економічного, політичного та культурного довкілля сусідньої держави і представлені в усіх галузях народного господарства Російської Федерації, особливо у нафтогазодобувній промисловості (на Тюменщині живе й працює близько 800 тисяч українців), гірничій, машинобудівній, будівельній. Освітній рівень російських українців доволі високий.

Значна присутність вихідців з України у російських владних структурах, політиці, культурі, освіті та науці, армії.

Розпад СРСР та проголошення колишньої УРСР незалежною державою Україною стали поштовхом до якісних змін у житті української діаспори. Значну частину наших співвітчизників захопила природна хвиля відродження в РФ національного культурно-освітнього життя, адже змінився статус російських українців. Проте рівень самоорганізації української діаспори в Росії поки що занадто низький.

В Російській Федерації прийнято ряд законів (зокрема Федеральний - "Про національно-культурні автономії"), які регулюють освітньо-культурне життя діаспори. Але поки що державної інфраструктури українських освітніх та культурно-мистецьких закладів, мережі Інтернету, радіо та телебачення рідною мовою - наші співвітчизники в Російській Федерації не мають.

Тим не менше гуртують наших співвітчизників у РФ понад 50 національно-культурних об'єднань, що входять до двох масових організацій: "Об'єднання українців Росії" (створена 1992 року) та Федеральної національно-культурної автономії "Українці Росії" (з 1998 року).

Хоча ці об'єднання засновані в 47 регіонах РФ, але фактично вся їхня діяльність зведена до відродження традиційної художньої самодіяльності. На жаль, тільки в ній знаходить вияв пам'ять етнічного українського населення Воронежчини, Білгородщини, Кубані, Ставропілля, Дону, Примор'я про свою історичну вітчизну.

Найкраща ситуація з розвитком національно-культурного та освітнього життя української діаспори в столиці РФ - Москві, яку найчастіше відвідують представники відповідних європейських структур.

Тут відкрито Український культурний центр, виходить двомовний часопис "Український огляд" (замість газети "Український вибір", яка припинила своє існування через фінансові труднощі), на громадських засадах працюють музичний салон, картинна галерея тощо. Організовано роботу Історичного клубу та випуск радіопередач. Зроблені перші кроки щодо впровадження вивчення української мови в столичних вузах.

Так, вона викладається в Дипломатичній академії МЗС Росії та в Московському державному лінгвістичному університеті. У деяких регіонах РФ (особливо в Башкортостані та Західносибірському краї) також відкриті школи та ліцеї, де вивчають українську мову, але оскільки кількість учнів в них обчислюється навіть не десятками, а найчастіше одиницями, то говорити про кардинальні зрушення в освітній галузі ще рано. В столиці РФ ведеться багато розмов про різноманітні проекти активізації українського життя в Москві (колись тут діяв Український робітничий клуб, працювали театри, школи, музеї), та далі не йде.

Нещодавно статус "державного закладу культури" (отже фінансованого з федерального держбюджету) надано столичній Бібліотеці української літератури. Реалізуються федеральні проекти: Всеросійські фестивалі-конкурси ім. О.Кошиця українських хорових колективів, експериментальний семінар-лабораторія традиційної культури українців Росії на базі Лазаревського центру української культури та мистецтва.

У Москві активно діють українські земляцтва (особливо Донбасівців, Дніпропетровське, Харківське, Чернігівське тощо), але їхня діяльність часто обмежується лобіюванням інтересів певних регіонів України, а не відродженням національно-культурного життя наших співвітчизників.

Складною й суперечливою є ситуація, що склалася в житті української діаспори в різних російських регіонах. За виключенням Башкортостану та Західносибірського краю, де в Тюменському Сургуті відкрито Державний український культурний центр. Особливо у прикордонних з Україною російських областях доступ українців до засобів масової інформації фактично заблокований.

Через відсутність відповідної фінансової допомоги як з боку федерального бюджету, так й України, періодичні друковані й україномовні електронні ЗМІ в регіонах РФ то виникають, то зникають.

Однак вихідці з України традиційно посідали й посідають високе становище в російській суспільній ієрархії:

Київський князь Ю.Довгорукий 1147 року заснував Москву.

Князь Боброк-Волинський став героєм Куликовської битви 1380 року, яка поклала початок звільненню Московії від монголо-татарської залежності.

І.Гізель став автором "Синопсиса" - першого підручника з історії, якими росіяни користувалися кілька століть. В цілому освітньо-культурні реформи постфеодальної Росії тісно пов'язані з діяльністю професорів Києво-Могилянської академії на чолі з Феофаном Прокоповичем.

О.Розумовський був обвінчаний з російською царицею Єлизаветою Петрівною, мав визначальний вплив на російську політику XVIII століття.

К.Розумовський близько двох десятиліть очолював Російську академію наук.

Олександр Безбородько - канцлер Російської імперії.

Першим ректором Петербурзького університету був закарпатець М.Балудянський.

М.Терещенко - міністр Російського тимчасового уряду.

М.Родзянко - голова III та IV Державних дум Росії. Саме він умовив Миколу ІІ-го зректися царського престолу.

Українського походження видатні російські письменники: В.Капніст, М.Гоголь, М.Гнєдич, В.Кукольник, Г.Данилевський, Ф.Достоєвський, В.Короленко, А.Ахматова, М.Волошин-Кірієнко та багато інших.

Укладач "Толкового словаря живого великорусского языка" - луганчанин В.Даль.

Визначні російські науковці - етнічні українці В.Вернадський, М.Зелінський, М.Остроградський, М.Туган-Барановський.

Фундатори ракетно-космічної галузі: К.Ціолковський (нащадок гетьмана С.Наливайка), М.Кибальчич, О.Засядько, С.Корольов, В.Глушко, В.Чаломей.

Перелік українських космонавтів у РФ - занадто довгий список, як і перелік російських воєначальників-вихідців з України.

Російську авіацію створювали конструктори: А.Люлька, О.Івченко, Г.Лозино-Лозинський.

Російську танкобудівну промисловість створювали конструктори М.Духов та О.Морозов.

Силу російського флоту зміцнювали Ю.Лисянський та А.Макаров.

Славу російському мистецтву принесли художники В.Боровиковський, Д.Левицький, А.Лосенко, К.Трутовський, І.Рєпін, скульптор І.Мартос, співаки І.Алчевський, І.Козловський.

За інформацією "Вісника УВКР"

Нагору