ГЕОГРАФІЯ СВІТОВОГО УКРАЇНСТВА

Стародавній літопис свідчить, що знайомство та зближення українського й грузинського народів відбулося ще у Х-ХІ століттях. У взаємному зацікавленні та зближенні двох народів велике роль відіграли політичні, воєнні, релігійні та інші фактори.

Поява перших українців, які поселилися в Грузії, відноситься до другої половини ХVIIІ століття, коли російська цариця Катерина ІІ розігнала непокірну Запорозьку Січ. Тоді чимало козаків були змушені утікати на Південь, а частина з них опинилася в Грузії.

З приєднанням Закавказзя до Росії на початку ХІХ століття в Грузії було розташовано чимало російських військових частин, у складі яких служили й українці. Багато з них, в результаті тривалого строку військової служби, майже повністю розривали зв'язок із своїми рідними місцями і після звільнення селилися поряд із розташуванням військових частин на спеціально відведених земельних ділянках. Такі військові поселення були створенні на території Східної Грузії у Гомборі, Білих Ключах, Червоних Колодязях, Манглісі та інших місцях. Але ці військові поселення не були багатолюдними і довго не проіснували. У середині ХІХ ст. вони були скасовані, а їх мешканців прирівняли до державних селян.

До перших українців, поселених у Грузії, відносяться офіцери й службовці адміністративних установ. Цей контингент був нечисленний, більшість знаходилась там тимчасово, але деяка частина осідала на постійне мешкання і поповнювала виключно міське населення.

У другій половині ХІХ століття у Грузії відбулися події, які привели до появи вільних земельних територій і, зокрема, в Абхазії. Внаслідок їх заселення тут з'явилися російські, українські, вірменські, грецькі та інші села.

Важливу роль у переселенні українців у Грузію відіграли розвиток судноплавства на Чорному морі, будівництво нових портів, залізниць та курортів у Грузії, що давало українцям роботу й заробіток.

За неповними даними першого загального перепису населення російської імперії 1887 року, на території Грузії мешкало близько 8,5 тисяч українців, з яких близько 64% у містах, а 36% у сільській місцевості. Притік українського населення до Грузії не стихав і продовжувалося стихійне переселення українців різних верств, у тому числі й інтелігенції.

Міцні і дружні зв'язки з творчою інтелігенцією Грузії протягом всього життя підтримували Тарас Шевченко і Леся Українка.

Із середини ХІХ століття у Тбілісі існувала невелика українська колонія. У 1917 році тут відбувся Український Військовий з'їзд, на якому було створено Українську Військову Раду Закавказзя й Українську Раду в м. Тбілісі. 23 листопада 1917 року разом із комісаріатом Української Центральної Ради вона організовує й проводить І-й український з'їзд на Кавказі, головною метою якого було створення Крайової Української Ради. Ця організація повинна була координувати діяльність українських товариств, спілок і партійних організацій. Головою Крайової Української Ради був обраний П.В.Куцак (С. Чалий), а головою Української Ради в м. Тбілісі - Л.Д.Шрамченко.

Перед Українською Крайовою Радою стояли завдання вирішення усіх національних, політичних та соціально-економічних проблем, а також питання участі українців у міжнаціональній Раді Кавказу.

Українські спілки, товариства створюються в містах Батумі, Сухумі. У Тбілісі утворюються Українська поштово-телеграфна спілка, Українська залізнична спілка та Український клуб. В Поті утворюється Українське товариство, головою якого обрано Сосідка. Усі ці організації беруть активну участь у громадському житті Грузії, зокрема, у виборах до місцевих органів самоврядування. У 1918 році депутатом від українців обрано Олександра Калюжного.

Починаючи з 1917 і до 1926 року спостерігається повернення українців на свою історичну батьківщину, що призвело до зменшення кількості українців у Грузії. З 1926 року починається новий, більш насичений етап переселення українців до Грузії. Він охоплює роки довоєнних п'ятирічок. Цьому сприяли високі темпи розвитку господарства, промисловості, розширення мереж курортних установ і залучення до цього значної кількості кваліфікованих спеціалістів з України.

У роки ІІ світової війни українське населення в Грузії отримало нечисленне поповнення завдяки членам сімей військовослужбовців і працюючого персоналу евакуйованих підприємств, з яких більшість повернулася на Україну, а решта залишилась у Грузії.

У повоєнні роки знову проходить інтенсивний обмін населення між Україною й Грузією. Це пов'язане у більшості випадків із будівництвом промислових об'єктів, таких як Руставський металургійний комбінат, освоєння Колхідської долини, будівництво ГЕС та інших.

Розпад Радянського Союзу призвів до створення незалежних держав на пострадянському просторі, в тому числі України й Грузії. Це змусило багатьох українців, мешканців Грузії, визначитися з вибором: повертатися на Україну чи залишитися в Грузії.

Як свідчить статистика, чимало українців все-таки залишилися в Грузії. Цьому сприяли сімейні, родинні та дружні зв'язки. Перед новоутвореною діаспорою постало нелегке завдання: гармонійно влитися у життя грузинського суспільства і не втратити при цьому свою національну самобутність. З такою метою в липні 1992 року було створену Асоціацію Українців - мешканців Грузії, затверджено статут і обрані керівні члени організації. До них увійшли: М.Ф.Борис, А.І.Іванченко, І.Г. Кущук та інші. Президентом Асоціації обрано В.І.Чередніченка, пізніше його змінили - О.І.Вергуленко, М.Ф.Борис.

У травні 2001 року у Тбілісі за матеріальної підтримки Посольства України в Грузії відбувся форум представників українських організацій в Грузії. Форум створив Координаційну Раду Українців Грузії, затвердив статут та обрав головою Михайла Бориса (уродженець міста Стрий Львівської області).

Однією із найзнаменніших подій останніх років для української діаспори в Грузії стало відкриття Першої української школи імені Михайла Грушевського. Цей навчальний заклад фінансується із бюджету "країни перебування". Програма у школі - українська. Міністерство освіти надіслало із Києва букварі, підручники, методики, карти. Планується, що випускники отримають два дипломи про середню освіту - українського та грузинського зразків. Фактично - це школа продовженого дня. З дітьми щоденно працюють по два викладачі, які допомагають готувати уроки та бавляться з ними. Переважна більшість дітей носять звичайні грузинські імена і прізвища, адже батьки у них грузини, а матері - українки.

Хороші стосунки між українцями і грузинами збереглися завдяки тому, що Україна завжди і словами, і ділом підтримувала Грузію. Зокрема, наші вертолітники по-геройськи вивезли сотні людей із снігів Сванетії.

Заслуговують на похвалу й українські посли в Грузії - Анатолій Кас'яненко та Степан Волковецький. Вони доклали чималих зусиль для становлення взаємовигідних відносин.

Нагору